natali_ua (natapun_ua) wrote,
natali_ua
natapun_ua

  • Mood:

Кострича - гора-жінка

Тихий ранок в Карпатах. Туман не поспішає випускати гори із своїх терпких обіймів. Вставати із ліжка не хочеться. Сон як і туман теж нікуди не квапиться йти. Філіжанка кави з молоком трохи розкриває очі. Виходимо з двору. Ноги в росі, ніби після дощу. Повільно йдемо до дороги. Цю тишу і розміреність розриває місцевий бус: гамір місцевих жителів, сміх дитини, водій щось натхненно розповідає своєму знайомому, при цьому встигаючи приділити увагу усім пасажирам: «Як ся маєте файна панєночко?»


Їдемо до Кривопілля, чи то пак – Кривого поля, як його називають місцеві. Саме звідти почнеться наш маршрут. Сьогодні ми вирішили сходити на Костричу. Ярко казав, що будемо брати гору «в лоб». Як то кажуть – халяви не буде. Налаштовувала себе психологічно уже два дні. Уявляла собі крутезний підйом..  Я відкриваю гори як нові країни. Кожну пам’ятаю, про кожну свої спогади. Кожна – дорогоцінна намистинка. У когось за плечима безліч підкорених вершин, у мене – все попереду. Головне, щоб поруч була людина, яка розкриє світ гір у всій їх красі. Хто не лише проведе, а зробить це з любов’ю. Хто відчуває гори…

  Іду за Ярком.  Згадую уроки танців, коли мій тренер виховував в мені уміння довіряти партнеру і не перебирати ініціативу на себе.  Карта і компас  - у Ярослава, отже, він  - головний. Я лише «підтанцьовую». Мене влаштовує ця безтурботна роль. Я не думаю, я відчуваю.

Перший підйом дає зрозуміти, що дорога буде вдалою – заспане дерево в тумані, тепле сонце, і ми - ще повні сил і для фото і для розмов.

IMG_5682

06

Починаємо прокидатися по-справжньому – залізли у бур’яни по пояс.  У Ярка є коронна фраза: «а давай зріжемо дорогу…» Дорога ні разу не буде коротшою, але пригоди будуть точно. Після «зрізання» дороги, з павутиною на волоссі і одязі, підходимо до підніжжя гори. Тепер треба знайти ту стежку, яка виведе на саму вершину. Кострича – гора – жінка, вередлива і неприступна. Одразу не покаже правильного шляху. Ходимо колами, бо Ярославу все ще не подобаються запропоновані варіанти. Та ось, здається, є файна стежинка. Ну, я ж не буду казати, що помітила її я. Я ж лише підтанцьовую. J

IMG_5686

Піднімаємося серпантином. Одразу відчувається прохолода. Ліс стає густішим. Я все чекаю, коли буде обіцяне «в лоб». Мені навіть чорниці не хочеться дзьобати. Поки Ярко зупиняється на підкріпитися, я йду вперед, щоб потім не хекати позаду. Не люблю відставати.

DSCF9073

Після тривалого підйому робимо привал біля джерельця із прохолодною водою.

А ще у нас є теплий солодкий чай у термосі.  Він дуже доречний у такому поході – швидко відновлює сили.  Милуємося краєвидом. Хочеться розтягнути цю мить довше. Але треба рушати далі.

Чим вище піднімаємося, тим менше хочеться говорити. Вже звикаєш до свого темпу, думки в голові потроху зникають. Просто насолоджуєшся. Відчуваєш себе живим в цьому русі.

Здається, ми майже прийшли. Перед нами  - щось схоже на хвіртку. Ярко чомусь замешкав позаду. Я роблю крок вперед, і… і… завмираю. Перед нами розкривається панорама Чорногірського хребта. Це так просто написати реченням, але передати словами ту красу просто неможливо. Це треба побачити. Оцей крок уперед треба зробити. Коли ти ще не знаєш, що буде далі, що ти побачиш, і наскільки це тебе вразить… 
DSCF9076


Кострича як дбайлива господиня одразу піклується про нас – розстеляє перед нами скатертину із достиглими ягодами – величезними гогазами і афенами.
Я на радощах не знаю, що роботи – чи фотографувати цю красу, чи пригощатися ягодами, чи ділитися враженнями :)
Трохи оговтавшись від перших емоцій, йдемо в напрямку вершини.  Пройти треба зовсім небагато.
1

На вершині зупиняємося.  Кострича – гора – жінка. Я якось одразу відчула, що це має значення. Вона лагідна і спокійна, вона якось по-доброму, по-жіночому тебе зустрічає і дбає про тебе.

IMG_5706

IMG_5710
Робимо привал. Обід із таким краєвидом – це фантастика!

IMG_5713

IMG_5724

DSCF9091

DSCF9083

Сповна відчувши радість від підйому – рушаємо до низу. Але вже іншою стежкою.

IMG_5744

DSCF9110

Трохи нижче у пастухів кипить робота.

Але цього разу до них в гості ми вирішили не йти. Ще маємо запас сиру з минулого походу. Просто сідаємо помилуватися гарним пейзажем перед спуском, який виявився навіть складнішим, ніж підйом. Але ми долаємо його в гарному настрої.

Приходимо до будиночку трохи змучені але сповнені вражень. Сідаємо на гойдалку і дивимося на гори. Чим більше доріг по них сходжено, тим сильніше вони манять до себе. Я відчуваю це, коли зазираю у очі Ярка. Втомлений але щасливий він планує новий похід. І я разом з ним, бо сила його бажання передається одразу. І наступного дня ми знову вирушимо в гори. Але це вже зовсім інша історія J

IMG_5759

Tags: Дорога, Карпаты, путешествие, фото
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 16 comments